Запорізький активіст розповів, що з ним було у російському полоні

Керівник організації "Громадянське суспільство ЮА" Владислав Павлюк вирвався з полону російських окупантів та розповів які тортури він пережив.

Запорізький громадський діяч в інтерв'ю сайту IPnews розповів, що він намагався виїхати до Запоріжжя двічі. У перший – його не пропустили через Васильєву через бойові дії. А вдруге не вдалося проїхати через розмиті дороги, оскільки міст уже був підірваний.

Втретє Владислав із попутниками вирішив прорватися у середу і тоді в нього вперше на блокпосту у Дніпрорудному перевірили телефон. Він радить людям чистити все, кошик теж.

Зараз все найоперативніше у нашому Telegram-каналі. Підписуйтесь, щоб бути в курсі найважливішої інформації

- Ми пересувалися двома автомобілями – водії вирішили їхати через Токмак, потім на Оріхів і виїхати до Запоріжжя. На Токмак їхали через Орлянку, але водії не знали дороги, потім вирішили дістатися Молочанська, але на блокпості росіяни нас не пропустили. Водій другого авто вирішив, що потрібно скористатися Гугл-картою та доїхати манівцями, через села. Не тим "зеленим коридором", через який рухаються колони з евакуаційним транспортом. Я їхав із сім'єю з пенсіонерами та дітьми, право голосу особливо не було, щоб радити, як краще дістатися до Запоріжжя. Був вдячний, що хоч так можуть вивезти, – сказав активіст Владислав Павлюк.

За його словами, дорогою вони бачили російські БТР, танки, КамАЗи, міни, розкидані снаряди.

- Згоріла техніка перегородила дорогу, треба було якось рухатися і ми пішли пішки грязюкою, зустріли наших. Вони були шоковані, що ми взагалі змогли дістатися тому, що в цій місцевості кожні 10 хвилин мінометні обстріли. Нам сказали, що можуть провести нас, але без авто. Сім'ї не захотіли залишати своїх речей і вирушили шукати нову дорогу, – згадує Владислав.

Машини почали шукати нового шляху, але на блокпостах були окупанти. Вони кричали та змусили всіх вийти з машин. Погрожували розстрілом, бо думали, що то шпигуни. Окупанти сказали, щоб машини з'їхали у кювет.

- Ми з'їхали, біля нас стали двоє військових, підняли гранати і сказали: "Якщо хтось у машині рипнеться чи сіпнеться, або опустить руки – ми кинемо під машину гранату". Нас перевірили, начебто зрозуміли, що ми не шпигуни. Але сказали, що у нас багато речей, і нас доведеться довго обшукувати, тож сказали їхати з ними, – каже Владислав.

За його словами, їх привезли до Нестерянки та сказали, що тепер вони житимуть тут. У селі немає води, ні газу, ні електрики, ні опалення. Вікна були вибиті та в приміщеннях дуже холодно. Їх помістили на третьому поверсі, у квартирі №8.

Усього було 11 осіб, серед яких двоє діток – 4 та 11 років. Росіяни сказали, що перевірятимуть телефони та комп'ютери.

- Тоді – я попрощався з життям, тому що у зв'язку зі своєю діяльністю у мене є дані про сепаратистів та корупціонерів та інструкції, як давати наведення ЗСУ на позиції росіян. Я думав, що у найкращому разі – мене відправлять у СІЗО до Мелітополя на тортури, у гіршому разі – розстріляють на місці, – сказав громадський діяч.

Владислав згадує, що було дуже холодно і він тремтів. У перший день окупанти принесли два російські сухпайки.

Близько дев'ятої години вечора приїхав "керівник" з автоматом. Двох чоловіків із третього авто, яке вони зустріли по дорозі, змусили взяти лопати та вивезли до лісу. Там люди копали собі могили і стояли навколішки, поки окупанти стріляли. За дві години чоловіки повернулися цілими, але потім двох братів повели на четвертий поверх і, судячи зі звуків, розстріляли.

Владислав думав, що і з ним буде так само. Під час обшуків вони знайшли у нього в телефоні чужий запис: "Краще я помру, ніж житиму під російськими г***нами".

- Росіянам це не сподобалося, вони злилися. Мене повели на 4 поверх, включили цей запис і вдарили у живіт. Потім мені провели великий урок «історії» про те, що Київська Русь – це частина Російської імперії, загалом несли незв'язне марення та казали, що українці – фашисти, націоналісти та 8 років бомблять Донбас. Однак запис не мій – мені не повірили. Окупанти зав'язали мені очі та почали обговорювати, що робити зі мною: пропонували скинути з 4-го поверху. Вели мене в кімнату з розбитими вікнами, били по ногах, щоб я впав, однією рукою тримали за комір. Знову перепитували про запис, – розповідає Владислав.

Потім окупанти дізналися, що він із Дніпрорудного. Головний сказав, що ненавидить це місто, бо люди разом із мером зупиняли танки росіян. Почали питати, чи був серед них Владислав.

Активіст ухилився від відповіді, бо не тільки був там, а й знімав відео у YouTube.

- Мені знову зав'язали очі і запитали, чи я знаю, як це коли ріжуть суглоби на колінах. Пригрозили, що зараз дізнаюся. «Головник» окупантів змусив їх наточити ніж. Поки точили ніж, вирішили, щоб я їх розважав - надягли на мене бронежилет і змусили присідати. Вони знову вирішували, що зі мною зробити: зарізати чи таки скинути з балкона, щоб не заляпати кров'ю приміщення. Знову за шкірку повели на балкон, штовхали по ногах, казали, що зараз скинуть. При цьому тривали уроки політики. Запитували, чому ми виїжджаємо з тимчасово окупованих територій, говорили, що треба бігти лише до Росії, що нібито "дядько Вова нам усім допоможе", – згадує Владислав.

Після цього чоловікові розв'язали очі та відпустили назад. Як виявилося, його системний блок не знайшли – він сховав його під переднє сидіння та накрив ковдрою сидіння.

На другу добу ввечері до людей у полоні привели ще молоду дівчину з трьома дітьми. Тоді головний у окупантів побачив, що людей забагато і відпустив усіх, хто з дітьми. Телефони та техніку – не повернули.

Тоді люди поїхали вже вірною дорогою на Токмак і вибралися до Запоріжжя.

Будьте в курсі останніх новин – підписуйтесь на наші сторінки в Instagram, Viber і Facebook.  Також ви можете знайти попутників або водіїв в чаті "Запоріжжя, підвези" або просто поспілкуватися на будь-які теми в Viber–чаті.